кидання
КИ́ДАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. ки́дати.
Громада проводжає його [Річарда] лютими вигуками і киданням грудок та паліччя (Леся Українка);
Кожен міщанин чи гість міста мав у визначений час під загрозою кари прибути на тренування в стрільбі з лука, кидання списа, а в пізніші часи, в стрільбі з рушниці, гаківниці та, навіть, гармати (Ю. Винничук);
Кидання домівки, прощання з усім нажитим – що може бути важчим для людського серця (з публіц. літ.);
Якось поступово виробилася в нього звичка кидання словом без жодної відповідальності за його дотримання (з газ.).
2. Дія за знач. ки́датися 2–5.
Так для Яковенка й запам'яталося те бігання від борту до борту, з одного краю палуби на другий, і хоч прожив ще й не багато, часто потім помічав щось схоже в житті, отаку біганину, отаке кидання від одних крайнощів до других (П. Загребельний);
Коли ж з письменника була людина вдачі нетерпливої, запальної, а життьові її передумови укладалися суворіше, тоді наставало безнастанне кидання з боку в бік, від діла до діла, і письменник сходив зі сцени (М. Зеров);
Ми відчували це і безрадно кидалися в сітях традиції, забобону, загумінковості й примітивізму. І вже те саме наше кидання тривожило наш інертний загал, і загал реагував на те як міг (Ю. Андрухович);
Він тільки дивився і тямив тільки зір свій та болісне, стиснуте й голосне кидання свого серця (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)