кидь
КИДЬ¹, і, ж., розм.
Відстань, на яку можна що-небудь кинути.
А він був од мене не більше, як на одну кидь (Сл. Б. Грінченка);
Гнаний далі поривистим вітром, наскочив він [корабель] зо всього розгону на узбережжя острова Майорки і врізався як стій у піщану косу, не більше як на одну кидь од берега (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
КИДЬ², виг.
Уживається як пред. за знач. ки́дати 1 для вираження однократної дії.
Ухопив та кидь його об землю! (Сл. Б. Грінченка);
Замітає чернець і на Петра прямо кидь сміття, кидь! (А. Тесленко);
Тут гарно: сонце пригріває, земля пахне, а ти в неї, в теплу, відволожену, насіннячко кидь та кидь!.. (О. Гончар);
Вона ще раз кидь – і знов камінці на долоні (В. Близнець).
Словник української мови (СУМ-20)