кидь
КИДЬ¹, і, ж., розм. Відстань, на яку можна що-небудь кинути.
А він був од мене не більше, як на одну кидь (Сл. Гр.);
Врізався корабель у піщану косу на одну кидь од берега.
КИДЬ², виг. Уживається як присудок для вираження однократної дії за знач. ки́дати 1.
Ухопив та кидь його об землю! (Сл. Гр.);
Замітає чернець і на Петра прямо кидь сміття, кидь! (Тесл., З книги життя, 1949, 142).
Словник української мови (СУМ-11)