кипа
КИ́ПА, и.
1. ж. Пачка або зв'язка яких-небудь предметів, складених один на одний.
Реєстри показують, що найпоказніше місце українського імпорту у XVIII ст. належало різним тканинам із Туреччини й Німеччини, охоплюючи до ста тисяч ліктів і кілька десятків тисяч “штук” або “кип” (з наук. літ.);
* Образно. Тільки він спробував упхнутися до пристані, ведучи коня у поводу, як на його голову сипнулася кипа обурених побажань (Д. Білий).
2. Велика пакувальна міра.
Завантаження пресувальної камери вовною, пакування кип вовни та її втискування необхідно проводити при вимкненому електродвигуні (з навч. літ.);
Кипа зошитів на класному столі ставала дедалі менше, і скоро там не залишилося жодного (із журн.).
3. ч. і ж., розм., зневажл. Про неповоротку людину, огрядних жінку або чоловіка.
Оце ще кипа сидить! (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)