киплячий
КИПЛЯ́ЧИЙ, КИП'Я́ЧИЙ, а, е.
1. Який кипить, вирує.
На пристані матроси мастили киплячою смолою днище великого катера (О. Ільченко);
Навіки загрузнете в киплячій смолі і будете лишень смердіти та мучитися (Ю. Андрухович);
Якщо киплячу сірку обережно вилити тонкою цівкою в склянку з холодною водою, то утвориться гумоподібна пластична сірка (з навч. літ.);
Бабуся, гукнувши на Йосиповну [Йосипівну], щоб нiчого не жахалась, узяла другу частку слiду Уласовичевого та й всипала у кип'ячий горщик i стала мiшати, а сама аж у пiч мов улiзла (Г. Квітка-Основ'яненко);
Христя не пам'ятає, як ускочила в сіни, як ухопила кип'ячий самовар, як умчала його у хату (Панас Мирний);
Внесла [наймичка] для канцеляристів киплячий самовар (С. Васильченко);
Pозплавлений і киплячий метал викидається назовні дією магнітного поля (з наук.-попул. літ.).
2. перен. Який бурує, нуртує; сповнений енергії, пристрасті; палкий.
Вона була якась палка .. Що спочує, то з самої душі, з самого серця, щирого, киплячого... (Марко Вовчок);
Скочив [Марусяк] на коня – і, мов в обійми матері рідної, кинувся в шумливі, киплячі хвилі (Г. Хоткевич);
Мов неминуча старості сивина, – водяна курява, кипляча, холодна, свіжа (П. Тичина);
Коли мова йде про киплячі в її душі почуття, Сапфо спокійно вибирає слова для їхнього зображення (з наук. літ.);
Той день і наша любов пахне для мене мандаринами, а відчуття холодної руки завжди нагадує кипляче серце (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)