киплячий
КИПЛЯ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до кипі́ти 1, 2.
На пристані матроси мастили киплячою смолою днище великого катера (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 67);
Внесла [наймичка] для канцеляристів киплячий самовар (Вас., Незібр. тв., 1941, 177);
Скочив [Марусяк] на коня — і, мов в обійми матері рідної, кинувся в шумливі, киплячі хвилі (Хотк., II, 1966, 247);
// у знач. прикм., перен., рідко. Гарячий (у 2 знач.).
Вона була якась палка.. Що спочує, то з самої душі, з самого серця, щирого, киплячого… (Вовчок, І, 1955, 261).
Словник української мови (СУМ-11)