кирпатий
КИРПА́ТИЙ, а, е.
1. Короткий, задертий догори (про ніс).
Семен був веселий, трохи напідпитку. Його кирпатий ніс цвів, як повная рожа (М. Коцюбинський);
Ніс також кругленький і такий кирпатий, що дві ніздрі, як два меншеньких ока, так і дивилися з лиця на світ Божий (В. Винниченко);
Йому було років сорок. Безбороде вилицювате обличчя, маленький кирпатий ніс та невисокий зріст не виділяли його з-поміж нойонів (В. Малик);
// Який має такий ніс.
Дівка була чорнява, але немолода, погана, кирпата (І. Нечуй-Левицький);
Вона, Ганна, – протилежність Явдосі. Та огрядна, ця суха. Та кирпата, ця – пиката (Д. Бузько);
Начальник спецвідділу був низенький на зріст, такого ж віку, як і Максим, але дрібний, ще й кирпатий, зовсім як хлопчик насупроти Максима (І. Багряний);
// у знач. ім. кирпа́тий, того, ч.; кирпа́та, тої, ж. Той (та), хто має короткий, задертий догори ніс.
Кирпатий підійшов до гурту, весело почав оповідати вчорашню пригоду в школі (з публіц. літ.).
2. у знач. ім. кирпа́та, тої, ж., перен. Про смерть.
[Антось:] Ти не завваж, що я боюся смерті. О, я не раз дивився в вічі їй, І не мене кирпатій ізлякати! (М. Старицький);
Молодий скит всміхається погірдливо: – Хе, кирпата! Хіба ж її обминеш? Таж волфи [волхви] навчають, що там – у позасвіттю [тому світі] – краще, як на землі (Н. Королева).
Словник української мови (СУМ-20)