киця
КИ́ЦЯ, і, ж., розм.
Пестлива назва кішки (у 2 знач.), кота.
Плакала киця на кухні, Аж їй очиці попухли (І. Франко);
Киця Мурка на вікні сидить і носик миє (Н. Забіла);
Ми щовечора мили лапи нашої киці (Т. Прохасько);
* У порівн. Попенко – .. у рябій жилетці, у полосатих штанях, пригладжений, як киця (Панас Мирний);
// Пестливе називання дівчини, жінки (перев. при звертанні).
Скільки проходить часу.., вона [Гликерія] не знає. – Годі, кицю, годі вже!.. (В. Винниченко);
Він здивовано пройшовся порожніми коридорами .. На дверях пана Ярослава писано: “Юрко. Я захворів, за мною приїхала моя киця” (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)