кицюня
КИЦЮ́НЯ, і, ж.
Зменш.-пестл. до ки́ця.
– Сам кухар сметанку злизав, На мене, кицюню, сказав (І. Франко);
// Пестливе називання дівчини, жінки (перев. при звертанні).
Вважають, як це не дивно, що для кохання й поезiї достатньо таких слiв, як “зорi”, “небо”, “синiй вечiр”, “голубий свiтанок”, “липневi ночi”, “бруньки на вербах” i “котики”. Наприклад: – Ти мiй котику! – Ти моя кицюню! (О. Чорногуз).
Словник української мови (СУМ-20)