кишкати
КИ́ШКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
Кричати “киш”, відганяючи свійську птицю, птахів.
– Зерно стеріг? – Атож. На горобців кишкав (Остап Вишня);
Безупинно швендяли євнухи.., аж Роксолані кортіло кишкати на них, як на курей, відганяючи, як мух, набридливих і нахабних (П. Загребельний);
Круки відлетіли лише на мить .. Майка вже не кишкала, припала до гілки, трусилася (Люко Дашвар).
Словник української мови (СУМ-20)