кишло
КИ́ШЛО, а, с., розм.
Те саме, що житло́; гніздо (у 2 знач.).
Як жили запорожці у Великому Лузі, то тут було їх кишло (А. Кащенко);
Ягнич попрямував просто до своєї майстерні. Хоч зазирнути, хоч одним оком глянути – скучив за нею. Бо це ж його кишло, його домівка (О. Гончар);
В обідню пору Вовченки повернулися в Пісочин... Така тіснота. Не мешкання – кишло (Олекса Ізарський);
* Образно. Микола .. шукав у його товаристві розради, бо був тут [в інтернаті] один чужий, непомітний в цьому невгамовному кишлі дітвори (Ю. Збанацький);
// перен. Місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів.
Тут розбійники жили, кишло їх було у цьому яру (Б. Грінченко);
Кишить Вкраїна кишлами орди, І Бог згортає чорними сувоями твоє терпіння, виткане з біди... (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)