клац

КЛАЦ, виг.

1. Звуконаслідування, що позначає уривчастий звук, утворений клацанням.

– Вісім-п'ятнадцять, клац. Знімай мішки, – пише квиток Гнида старий: вісім-п'ятнадцять, – вираховує, – тридцять фунтів мірчука виходить (А. Головко);

– Лежачи... по мішенях... заряджай! Клац–клац! – клацають затвори (А. Дімаров);

Розмовляв по пунктах. Промовить декілька слів і клац на рахівниці. Промовить друге, третє словосполучення – і знову клац, клац! (П. Запаренко).

2. Уживається як пред. за знач. кла́цати і кла́цнути.

– Злазь, кажу, – сякий-такий! А! Не хочеш? – та клац курком. Дивлюсь – лізе з дуба (Г. Хоткевич);

А клямка у мене перед носом стриб-стриб, клац-клац, а сніг у щілини шпак-шпак (Григір Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. клац — клац вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. клац — виг. 1》 Звуконаслідування, що позначає уривчастий звук, утворений клацанням. 2》 Уживається як присудок за знач. клацати, клацнути.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. клац — КЛАЦ, виг. 1. Звуконаслідування, що позначає уривчастий звук, утворений клацанням. — Вісім-п’ятнадцять, клац. Знімай мішки,— пише квиток Гнида старий (Головко, II, 1957, 30). 2. Уживається як присудок за знач. кла́цати, кла́цнути.  Словник української мови в 11 томах
4. клац — Клац! меж. Шелкъ! (зубами) А пакінь клац її зубами. Рудч. Ск. II. 12.  Словник української мови Грінченка