клацати
КЛА́ЦАТИ, аю, аєш, недок., чим і без дод.
Утворювати короткий своєрідний звук короткочасним зіткненням рівних поверхонь твердих предметів, дією якого-небудь механізму і т. ін.
В повітрі пахне перепаленим порохом, недалеко за дротом клацає затвор (М. Стельмах);
Клацає замок, залізна важка хвіртка відчиняється (О. Донченко);
Звір не роззявляв пащі, не клацав гострими зубами (П. Автомонов);
Одні за одними клацали за моєю спиною четверо залізних дверей (Ю. Покальчук).
◇ (1) Кла́цати зуба́ми:
а) дуже мерзнути.
– Що це означає? – клацаючи зубами від холоду й переляку, запитав Золтан Репаші (С. Скляренко);
– Як ти себе вночі почуваєш... Зубами здорово клацаєш? – Що ти!.. Буває навіть жарко (О. Гончар);
б) (на кого, грубо) вороже, недоброзичливо і т. ін. ставитися до кого-небудь.
– Підеш ти не господарем із мого двору, а ланцем-поганцем! – погрожував Йонька, клацаючи зубами на комарів, що хмарою кишіли над ним (Григорій Тютюнник);
Не живуть [люди], а по-вовчому бродять по світу і клацають один на одного зубами... (О. Гончар);
в) (фам.) прагнути домогтися, досягти і т. ін. чого-небудь.
[Острожин:] Такий молодий, в такий короткий час ви завоювали собі таке становище в літературі .. Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацав зубами даремно, ви одразу такий шматок урвали... (Леся Українка);
(2) Кла́цати на рахівни́ці:
а) займатися підрахунками на рахівниці.
Вдень клацав [Вольдемар] на рахівниці в банку, а ввечері тинявся .. по вулицях (А. Хижняк);
б) (ірон.) працювати рахівником.
[Цар:] Головою був [Каган], на машинах їздив, а тепер на рахівниці клацає (М. Зарудний).
Словник української мови (СУМ-20)