клацати
КЛА́ЦАТИ, аю, аєш, недок., чим і без додатка. Утворювати короткий своєрідний звук раптовим зіткненням рівних поверхонь твердих предметів, дією якого-небудь механізму тощо.
В повітрі пахне перепаленим порохом, недалеко за дротом клацає затвор (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 583);
Клацає замок, залізна важка хвіртка відчиняється (Донч., III, 1956, 25);
Звір не роззявляв пащі, не клацав гострими зубами (Автом., Так народж. зорі, 1960, 224).
◊ Кла́цати зуба́ми:
а) голодувати;
б) дуже мерзнути.
— Зубами здорово клацаєш? — Що ти!.. Буває навіть жарко (Гончар, III, 1959, 231);
Кла́цати на рахівни́ці:
а) займатися підрахунками на рахівниці.
Вдень клацав [Вольдемар] на рахівниці в банку, а ввечері тинявся.. по вулицях (Хижняк, Невгамовна, 1961, 82);
б) (ірон.) працювати рахівником.
[Цар:] Головою був [Каган], на машинах їздив, а тепер на рахівниці клацає (Зар., Антеї, 1961, 9).
Словник української мови (СУМ-11)