клеймо
КЛЕЙМО́, а́, с. (мн. кле́йма, клейм).
1. Особливий знак, помітка на виробі, товарі, що вказує на сорт виробу, назву підприємства, яке виготовило товар, і т. ін.
Декотрі сиділи з п'яльцями й гаптували жовтими та червоними нитками береги на сукні та фабричні клейма (І. Нечуй-Левицький);
На бічній щоці барабана ставиться заводське клеймо, де зазначено завод-виготівник, марку, довжину й вагу проводу (з наук. літ.);
Клеймо для перемаркування накладається виступом на край старого клейма, що означає його погашення (з мови документів);
// чого і з означ., рідко. Ознаки, свідчення чогось (перев. ганебного, принизливого); тавро.
Кожен раз, коли оглядався назад себе, на згорблену батькову постать, кожен раз бачив на його чолі огидне тавро з грязі й кінського потребу (І. Керницький);
* Образно. У каральні жорна судового механізму потрапило чимало заляканих, дезорганізованих людей, на яких тягарем лягло клеймо “ворога народу” (з навч. літ.);
// Мітка на тілі людини (звичайно невільника, злочинця і т. ін.).
Сержант, що супроводив коменданта, наказав в'язням роздягнутись і поставив кожному на лівому плечі клеймо червоною фарбою (В. Малик);
Міледі ж теж була і гарна, й смілива. Хтозна, чи нема там клейма на плечі (Л. Костенко).
2. Знаряддя, яким ставлять цей знак; тавро (у 2 знач.).
Найбільш простим способом клеймування є вибивання цифр, букв або знаків на поверхні деталей металевим клеймом (з навч. літ.);
Організацію виготовлення клейм і штампів для товарознавчого маркування м'яса забезпечує головний технолог об'єкта (з мови документів).
Словник української мови (СУМ-20)