клейтух
КЛЕ́ЙТУХ, а, ч.
Жмуток прядива, тканини, повсті і т. ін. для забивання заряду у вогнепальну зброю, що заряджається з вихідного отвору дула.
– Видно, вам татарин клейтухом вуха позатикав (О. Довженко);
З гільзи сиплеться воднораз шріт, якась потерть і порох. Василько вражено розчепірив пальці: – А де ж клейтух? (Б. Антоненко-Давидович);
Паганель з чистої цікавості підняв одного клейтуха й насилу добрав, що там надруковано (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна);
Напевно, з челяддю Граф вирушив кудись; Ще й поспішаючи, бо скрізь лежали долі Ладунки, рушниці і клейтухи, й пістолі (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
Словник української мови (СУМ-20)