клекітний
КЛЕКІТНИ́Й, а́, е́.
Який клекоче, клекотить.
Якась йому неприємність: ліва рука в кишені, в руках розвезеність, лінива одчайдушність, в очах насмішкувата вищість, яка вмить може вибухнути в бурний, клекітний гнів (В. Винниченко);
Нарешті вляглося живе, клекітне море, і після шквалу .. настала тиша (І. Цюпа);
Я нині без плаща подався з дому, бо днину обіцяла ти ясну. Попав я в бурі клекітну содому, А ти сховалась в тучу грозяну (Д. Павличко, пер. з тв. В. Шекспіра).
Словник української мови (СУМ-20)