кликун
КЛИКУ́Н, а́, ч., заст.
Той, хто прилюдно оголошував що-небудь; оповісник.
Управителі зганяли народ, послали кликунів по улицях, самі їздили, викликали, але ні одна жива душа не вийшла на майдан (І. Нечуй-Левицький);
Поїхав у табір князь Володимир, По табору шле кликуна не на пир, А з окликом: “Хай тут зголоситься муж, Щоб був з печенігом боротися дуж!” (І. Франко);
Брат царя Хтайарші послав до міської брами кликуна, щоб фіванці принесли в дар перському володареві землю та воду (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)