клопітний
КЛОПІТНИ́Й, а́, е́.
1. Те саме, що клопітли́вий.
Поміщики вже й самі раді були збутися клопітних Турбаїв (О. Гончар);
Деякі гості опинилися формально в клопітнім стані супроти цього проекту (І. Франко);
Дивувався вельми Сивоок дідові Родимові, що той вибрав собі для житла таке клопітне місце коло шляху, на самому краю уділля (П. Загребельний);
Чи то на мене так вплинула сльотава березнева погода, чи далася взнаки втома після напруженого і клопітного дня – .. почувався я дуже зле (О. Авраменко, В. Авраменко);
Найменша неприємність у готелі – і вся клопітна подорож стане марною (Іван Ле);
// Який тривожить, хвилює.
Кілька ночей йому губився сон від клопітних думок (Іван Ле);
Він [античний грек] був живий, не древній, не міфічний – з тих клопітних для Греції часів (Л. Костенко);
// Який виражає клопіт (у 2 знач.).
Клавдія зустрічає мене з прихованою радістю, яку я підмічаю в її клопітних, піднятих руках, нестриманій балаканині, нервовому сміхові (В. Винниченко);
Над його довгим тонким носом залягли клопітні зморшки (С. Добровольський).
2. Який вимагає багато уваги, часу, зусиль, терпіння; клопіткий (у 2 знач.).
[Суслаєв:] Любов... любов... Я не думав, що це така клопітна річ. То в театр, то за місто, то на човні кататись. А коли ж працювати? (І. Кочерга);
Охота на тигра, як бачите, небезпечна і клопітна (Остап Вишня);
Служба в Марка легка, не клопітна (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)