клопітний

КЛОПІТНИ́Й, а́, е́.

1. Те саме, що клопітли́вий.

Поміщики вже й самі раді були збутися клопітних Турбаїв (О. Гончар);

Деякі гості опинилися формально в клопітнім стані супроти цього проекту (І. Франко);

Дивувався вельми Сивоок дідові Родимові, що той вибрав собі для житла таке клопітне місце коло шляху, на самому краю уділля (П. Загребельний);

Чи то на мене так вплинула сльотава березнева погода, чи далася взнаки втома після напруженого і клопітного дня – .. почувався я дуже зле (О. Авраменко, В. Авраменко);

Найменша неприємність у готелі – і вся клопітна подорож стане марною (Іван Ле);

// Який тривожить, хвилює.

Кілька ночей йому губився сон від клопітних думок (Іван Ле);

Він [античний грек] був живий, не древній, не міфічний – з тих клопітних для Греції часів (Л. Костенко);

// Який виражає клопіт (у 2 знач.).

Клавдія зустрічає мене з прихованою радістю, яку я підмічаю в її клопітних, піднятих руках, нестриманій балаканині, нервовому сміхові (В. Винниченко);

Над його довгим тонким носом залягли клопітні зморшки (С. Добровольський).

2. Який вимагає багато уваги, часу, зусиль, терпіння; клопіткий (у 2 знач.).

[Суслаєв:] Любов... любов... Я не думав, що це така клопітна річ. То в театр, то за місто, то на човні кататись. А коли ж працювати? (І. Кочерга);

Охота на тигра, як бачите, небезпечна і клопітна (Остап Вишня);

Служба в Марка легка, не клопітна (Ю. Мушкетик).