клопітний
КЛОПІТНИ́Й, а, е.
1. Те саме, що клопітли́вий.
Іван клопітний чоловік (Сл. Гр.);
Деякі гості опинилися формально в клопітнім стані супроти цього проекту (Фр., VI, 1951, 213);
Кожного разу, коли він повертався після клопітного дня додому, коли надходила ніч, самотність гнітила його (Цюпа, Вічний вогонь. 1960, 80);
// Який тривожить, хвилює.
Кілька ночей йому губився сон від клопітних думок (Ле, Мої листи, 1945, 160);
// Спричинений турботою.
Над його довгим тонким носом залягли клопітні зморшки (Добр., Ол. солдатики, 1961, 114).
2. Який вимагає багато уваги, часу, зусиль, терпіння.
— Клопітна тільки служба. Інколи і на місці не посидиш, ганяють тебе, як солоного зайця (Мирний, III, 1954, 271);
[Суслаєв:] Любов… любов… Я не думав, що це така клопітна річ. То в театр, то за місто, то на човні кататись. А коли ж працювати? (Коч., II, 1956, 226).
Словник української мови (СУМ-11)