клунок

КЛУ́НОК, нка, ч.

1. Наповнена чим-небудь дорожня торба або мішок, пристосовані для носіння за плечима.

– Возьми [візьми] на плечі з хлібом клунок; Нехай йому лихий прасунок, Як голодом нам помирать (І. Котляревський);

Заробітчани ввійшли в шинок, поскидали з плечей клунки, посідали вряд на лаві (Панас Мирний);

Полохливо метушилися між вагонами постаті з клунками, чемоданами, кошиками (Б. Антоненко-Давидович);

В коридор .. вагона зайшов юнак із клунком і великим чемоданом (П. Панч).

2. Зав'язана кінцями хустка, шматок тканини і т. ін. з чим-небудь (речами, продуктами і т. ін.); вузол (у 2 знач.).

Любка принесла дідові харч в клунку (І. Нечуй-Левицький);

В руках у старої клунок, загорнутий у червону хустину (О. Полторацький);

Поправила [Настя] обгорнутий хустиною клунок, закрутила головою (І. Нижник).

3. чого, розм. Приблизна міра чого-небудь, що наповнює це вмістилище.

Півдесяток сомини і клунок тарані (Сл. Б. Грінченка);

Через три дні він знову прийшов і приніс нові чоботи, клунок солі і платок (Панас Мирний);

Август присвічує лойовою свічкою своєму батькові.., а той тягне в хату клунок вовни (Леся Українка);

Боги послали нам клунок жита (І. Білик);

Під купою битої цегли надибав льох, .. зійшов униз, клунок картоплі й діжечку меду виніс (Є. Пашковський).

Словник української мови (СУМ-20)