ключар
КЛЮЧА́Р, я́, ч.
1. Той, хто зберігає ключі від чого-небудь.
[Панса:] Я заплатив старшому ключареві, щоб він двох в'язнів випустив смерком (Леся Українка);
Зупинився поруч з ключарем озброєний вартовий (Т. Осьмачка).
2. заст. Ключник (у 1 знач.).
Не було нікого коло неї, тільки старий недужий ключар панський сидів у хаті (Марко Вовчок).
3. рел.-церк. Духовна особа, що завідує церковним начинням.
– Я раз Усього був у нього для дитини, Як занедужала, а брат ключар щоднини Шле глечик молока через дяка (І. Франко);
Мастра мені потім розповідала, що ключар перестав давати їй для жертовного узливання оливу, вино та мед (І. Білик);
Найнижчі ж священнослужителі – приміром, наші диякони й ключарі – благословляють кропилами (Р. Терещенко, пер. з тв. А. Дюма).
Словник української мови (СУМ-20)