клятва
КЛЯ́ТВА, и, ж.
Те саме, що прися́га; присягання.
Не кляніться ні небом, ані землею, і ніякою іншою клятвою! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
– Гріх божитись, а я от смертельною клятвою побожуся, коли мені не віриш (Г. Квітка-Основ'яненко);
Серце ж молодого Івана палахнуло почуттям помсти, і він дав собі клятву, що прикажчик заплатить своїм життям за їхню ганьбу (А. Кащенко);
Розказали йому батькові товариші, який був у нього отець, і дав собі клятву хлопець відомстити ворогам за батька (І. Цюпа);
Того, хто порушить клятву, хай покарають земля, вогонь, вода, вітер, хліб, горілка, шабля, Бог і Мати Божа (П. Загребельний);
* У порівн. Мовчання. Суворий обряд переправи. Величні, як клятва, хвилини й думки (М. Бажан).
○ Дава́ти / да́ти кля́тву див. дава́ти.
◇ (1) Анніба́лова кля́тва, заст. – вислів, що означає непохитну рішучість битися, стояти до останнього.
Після всього, що бачила і що муситиме ще побачити, вона дає аннібалову клятву (М. Олійник);
Сме́ртна прися́га (кля́тва) див. прися́га.
Словник української мови (СУМ-20)