кнурець
КНУРЕ́ЦЬ, рця́, ч.
Зменш. до кнур.
[Герасим:] Ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця... (І. Карпенко-Карий);
Та, гляди, не продай чорного кнурця, що по ліву в сажу, бо то на розплід (В. Винниченко);
Мати розповідала, що в Павлихи врешті-таки народився син, а в Панасенків іздох [здох] кнурець (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)