кнур
КНУР, а́, ч.
Самець свині.
– Як дременув попід хатою та й поперевертав обидва глиняники, – говорила Мотря. – Це, мабуть, рябий Парасчин кнур?.. – промовила мати (І. Нечуй-Левицький);
[Хлопець:] Суне так котре куди попало. Попереду кнури та бугаї, та жеребці, та барани з цапами, я ледве втік (Леся Українка);
Кнур хапав своєю пащею жмути соломи, тіпав нею на всі боки, як вихор, і трубив (І. Багряний);
Прiся з серйозним виглядом вказала паличкою на здоровенного старого кнура (О. Гончар);
Хоч нас і троє, але ж свиней у пана було достобіса. І кнури, і свині, і підсвинки, поросят, як гороху (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)