княжа

КНЯЖА́, а́ти, с., іст.

1. Молодий князь (у 1 знач.).

Вихід був єдиний..: спровадити Ярослава з Новгорода .. і назавжди звільнити Новгород від присиланих з Києва княжат (П. Загребельний).

2. Маленький син князя (у 1, 2 знач.).

В ридвані сидів князь із княжам (П. Куліш);

Мариця колихала менше княжа, – на ослонах край високих свіч тулився зі шиткою [шитвом] гурток жінок (К. Гриневичева).

Значення в інших словниках

1. княжа — княжа́ іменник середнього роду, істота іст.  Орфографічний словник української мови
2. княжа — -ати, с., іст. Маленький син князя (у 1, 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. княжа — КНЯЗЕ́НКО (молодий син князя), КНЯ́ЖИЧ, КНЯЖА́ (маленький син князя). Хтось торкнув княжича Святослава за плече. — Вставай, княжичу, вставай! (С. Скляренко); — Молодому княжаті доведеться коритись і слухатись і нас, і своїх менторів (І. Нечуй-Левицький).  Словник синонімів української мови
4. княжа — Княжа́, -жа́ти, -жа́ті, -жа́м; -жа́та, -жа́т  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. княжа — КНЯЖА́, а́ти, с., іст. Маленький син князя (у 1, 2 знач.). В ридвані сидів князь із княжам (П. Куліш, Вибр., 1969, 122).  Словник української мови в 11 томах
6. княжа — Княжа(я́), -жа(я́)ти с. Молодой князь; сынъ князя. То в тій галері Алкан-паша, трапезонськеє княжя. АД. І. 208. В ридвані сидів князь із княжам. К. ЧР. 212.  Словник української мови Грінченка