княжич
КНЯ́ЖИЧ, а, ч., іст.
Те саме, що князе́нко.
– І молодого княжича Володимира тоді я бачив, ключниця Пракседа з ним гуляла в саду... (С. Скляренко);
Сам король частує знатних гостей – королевичів та княжичів (А. Шиян);
Боярин Мирослав узяв на руки княжича Данила і, держачи поперед себе, гукнув: – Ось князь наш! (А. Хижняк);
Вершник приніс вістку з несподіваного боку: байдак з княжичем та охороною наближався Сулою від Дніпра, а валка з добром вже минала лубенські брами (О. Бердник);
Під час походу сіверських князів 1185 року обороною Путивля керував, за дорученням Ігоря, рідний брат Ярославни – опальний княжич Володимир Ярославич (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)