князівна
КНЯЗІ́ВНА, и, ж., іст.
Незаміжня дочка князя (у 1, 2 знач.).
– Може, де вгляджу або напитаю таку царівну або князівну, яка мені привиджується у сні (І. Нечуй-Левицький);
Князівна та закохалася в козака. А князь того не знав, бо якби знав, то і в темницю дочку завдав би... (Б. Грінченко);
На лавах сиділи князь Володимир, цариця Анна, княжичі й князівна (С. Скляренко);
Впродовж цілого дня з'являлися на подвір'ї бояри й боярині, воєводи й посадники, князівни й княжичі, королівни й королевичі (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)