князівство
КНЯЗІ́ВСТВО, а, с.
1. іст. Територія, якою управляв князь (у 1 знач.).
– Пета обіцяв мені всі гори в дідицтво, велике карпатське князівство (І. Франко);
Батий через кілька років рушив з великими ордами на теперішню Лівобережну Україну і, поруйнувавши Переяславське та Чернігівське князівства, підступив року 1240 під Київ (А. Кащенко);
До князівства Острозького належали два Волинські повіти: Луцький і Кременецький (А. Чайковський);
Київська держава в XII віці розпалася на окремі князівства (М. Бажан).
2. Назва деяких сучасних держав.
Князівство Андорра межує із Францією на півночі й Іспанією на півдні (з наук.-попул. літ.);
Князівство Монако є другою найменшою за розміром, після Ватикану, суверенною державою (з навч. літ.).
3. збірн., рідко. Князі (у 1, 2 знач.).
[Лев:] Порадь мене, Зірнице-мати, де мені пари шукати; чи межи боярством, .. чи межи князівством, чи межи простим поспільством? (Леся Українка).
(1) Вели́ке князі́вство, іст. – назва найголовніших і найвпливовіших князівств.
Польща мала стати Річчю Посполитою, до складу якої увійшли б землі Корони, Литви і Великого князівства Руського (Б. Лепкий);
Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища Великого князівства Литовського та посилення державної влади князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)