ковальський
КОВА́ЛЬСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до кова́ль.
Шануйте залізо, шануйте вогонь, Те горно, яке об'єднало І мудрість ковальських сивіючих скронь, І юних поривів кресало (М. Нагнибіда);
// Такий, як у коваля, власт. йому.
Головою він відбив двох нападників і, сидячи посеред вулиці, виставив уперед свої могутні ковальські руки (В. Чемерис);
Очі у Савченка не лише ковальські, а ще й снайперські (з газ.).
2. Стос. до ковальства.
Кузьма привчає хлопця до ковальської справи (К. Гордієнко);
– В ковальський цех ідете. У нас на заводі в ковальський ми відбираємо людей особливої проби, ледащо в нас довго не втримається (О. Гончар);
// Признач. для кування, застосовуваний у кузні.
Сопів ковальський міх, тріскотіло вугілля, а коваль старий ще віхтиком покропив його водою (А. Головко);
Заходило сонце.., його вже давно не було видно, але про те, що воно є, засвідчувало червоногаряче проміння, яке обливало баню дзвіниці, – вона жаріла, мовби розпечена в ковальському горні (С. Тельнюк);
Коли він ішов у ковальському фартусі і ніс на свята цеховий знак, і в церкві, коли співав у хорі, я бачила його. Знала-бо, що він моя доля (Валерій Шевчук);
* У порівн. Серце вистукувало ковальським молотом (Р. Андріяшик);
// Виготовлений куванням.
Довго говорили про серпи та коси, хто де і коли купив, як купив і що купив, згадували старі ковальські серпи, які то вони були добрі (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)