ковальчук

КОВАЛЬЧУ́К, а́, ч.

1. Підмайстер коваля.

Змалку сиротою лишився [коваль], змалку по наймах біля череди, потім за ковальчука в кузні, по заробітках (А. Головко);

Юрко Корж – ковальчуком при дядьку Федосію працює (Ю. Мушкетик).

2. розм. Син коваля.

Молодий ковальчук працював у кузні свого батька (із журн.).

Значення в інших словниках

1. Ковальчук — Ковальчу́к прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.  Орфографічний словник української мови
2. ковальчук — -а, ч. 1》 Підмайстер коваля. 2》 розм. Син коваля.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ковальчук — Ковальчу́к, -ка́, -ко́ві, -чуку́! -чуки́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. ковальчук — КОВАЛЬЧУ́К, а, ч. 1. Підмайстер коваля. Змалку сиротою лишився [коваль], змалку по наймах біля череди, потім за ковальчука в кузні, по заробітках (Головко, II, 1957, 211); Юрко Корж — ковальчуком при дядьку Федосію працює (Мушк., Чорний хліб, 1960, 16). 2. розм. Син коваля.  Словник української мови в 11 томах
5. ковальчук — Ковальчук, -ка м. = коваленко 1. 2) Ученикъ кузнеца.  Словник української мови Грінченка