ковальчук

КОВАЛЬЧУ́К, а, ч.

1. Підмайстер коваля.

Змалку сиротою лишився [коваль], змалку по наймах біля череди, потім за ковальчука в кузні, по заробітках (Головко, II, 1957, 211);

Юрко Корж — ковальчуком при дядьку Федосію працює (Мушк., Чорний хліб, 1960, 16).

2. розм. Син коваля.

Значення в інших словниках

1. Ковальчук — Ковальчу́к прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.  Орфографічний словник української мови
2. ковальчук — -а, ч. 1》 Підмайстер коваля. 2》 розм. Син коваля.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ковальчук — КОВАЛЬЧУ́К, а́, ч. 1. Підмайстер коваля. Змалку сиротою лишився [коваль], змалку по наймах біля череди, потім за ковальчука в кузні, по заробітках (А. Головко); Юрко Корж – ковальчуком при дядьку Федосію працює (Ю. Мушкетик). 2. розм. Син коваля.  Словник української мови у 20 томах
4. ковальчук — Ковальчу́к, -ка́, -ко́ві, -чуку́! -чуки́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. ковальчук — Ковальчук, -ка м. = коваленко 1. 2) Ученикъ кузнеца.  Словник української мови Грінченка