ковть

КОВТЬ, виг.

1. Звуконаслідування, що означає звук ковтання.

Голосне “ковть!” свідчило про миттєве спустошення склянки (із журн.).

2. розм. Уживається як присудок за знач. ковтну́ти 1.

“В дрізочки люльки! На смітник тютюн!” А по тім наказі хто нишком закурить – нехай і сам верховода – то зачує, ніби щось шелеснуло, зараз люльку ковть! (Марко Вовчок).

3. у знач. ім. ковть, я́, ч., розм. Те саме, що ковто́к¹.

Я, зненацька розхоробрившись, налив собі з півкелиха “Метакси” і зробив добрячий ковть (О. Ірванець);

Вони вперше відчули, що на вулицях нічим дихати. Тому полізли на дахи – кожному тепер хотілося хапнути хоч ковть свіжого повітря (Валерій Шевчук).

Значення в інших словниках

1. ковть — ковть 1 вигук незмінювана словникова одиниця ковть 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. ковть — виг. 1》 Звуконаслідування, що означає звук ковтання. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. ковтнути 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ковть — КОВТЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук ковтання. 2. розм. Уживається як присудок за знач. ковтну́ти 1. «В дрізочки люльки! На смітник тютюн!» А по тім наказі хто нишком закурить — нехай і сам верховода — то зачує, ніби щось шелеснуло, зараз люльку ковть! (Вовчок, VI, 1956, 278).  Словник української мови в 11 томах
4. ковть — Ковть! меж., выражающее глотаніе. Сосниц. у.  Словник української мови Грінченка