ковчежець

КОВЧЕ́ЖЕЦЬ, жця, ч.

У християнстві – оздоблена посудина для перенесення потрібних для причащання предметів; дароносиця.

Навалював [Золоторукий] на столик коло Ярославових ніг цілі гори золотих і срібних прикрас, посуду, іконок, хрестів, ковчежців (П. Загребельний).