коза
КОЗА́, и́, ж.
1. Невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, м'ясо і т. ін.; самиця козла (у 1, 2 знач.).
– Учора з кумом ходили на полювання. – Щось вбили? – Аякже! Козу! – Та хіба ж у нашому лісі водяться дикі кози? (народний жарт);
Паслась Коза з козятком коло хати (Т. Шевченко);
На аркан ловили козаки ворога, коней, а коли траплялося, то й дику козу, сугака (А. Чайковський);
До куща прив'язана коза з куцим хвостом і сумними, пукатими очима (В. Винниченко);
По схилах гір розсипалися отари кіз та овець (О. Гончар);
* У порівн. – Я тебе всього двічі чи тричі бачив на полі, де ти стрибала, як коза... (Панас Мирний).
2. перен., розм. Про жваву, рухливу дівчину.
– Не знаєш, .. чия ота фата [дівчина]? – й показав на Гашіцу. – Котра? Ота коза дика в білій спідниці? (М. Коцюбинський);
Дзвонар сміхотливим поглядом провів дівчину і захоплено подумав: “Коза. Росте ж на чиюсь голову” (М. Стельмах);
– Цікава коза, – думав Артур Пепа про дівчину з пивом. – Не змигнула й оком (Ю. Андрухович).
3. розм. Те саме, що воли́нка 1.
Грають [пастухи] .. на своїх інструментах: козі і дерев'яній дудці (М. Коцюбинський);
Грають [пастухи] стару, як християнство, пастораль .. на своїх старовинних інструментах — козі і дерев'яних дудах (Л. Смілянський);
Гуня з цікавістю приглядався до дідової музики, то була злуплена з кози і вивернута шкура – дуда, волинка, “коза” – як її називали на Україні (В. Чемерис);
Серед інструментів, що їх уживають гуцули, є дуже цікаві: флояра та денцівка, зроблені на зразок сопілки, трембіта, коза (з навч. літ.).
4. розм., заст. В'язниця.
Чоловіка та старшого сина за крадіж у козу посаджено (Ганна Барвінок).
Води́ти козу́ див. води́ти;
Ше́вська ла́па (коза́) див. ла́па.
◇ (1) [Всі] ко́зи в зо́лоті кому – комусь здається хто-, що-небудь кращим, ніж є насправді.
П'яному і кози в золоті (прислів'я);
– У вас, Іване Максимовичу, завжди всі кози в золоті (Н. Околітенко);
Встига́ти (поспіва́ти) / всти́гнути (поспі́ти) з ко́зами на торг див. устига́ти;
(2) І ко́зи си́ті, і сі́но ці́ле – ніхто не зазнав збитків, шкоди.
Його натура була слаба: він хотів, як кажуть, щоб упасти і не забитися; щоб і кози були ситі, і сіно ціле (Панас Мирний);
Нагада́ти козі́ смерть див. нага́дувати;
На коні́ (на козі́) не під'ї́деш див. під'їжджа́ти;
Не на тій козі́ під'їжджа́ти / під'ї́хати див. під'їжджа́ти;
Показа́ти, де ко́зам ро́ги пра́влять див. пока́зувати;
Су́нутися зі свої́ми ко́зами на торг див. су́нутися;
[Там (туди́),] де ко́зам ро́ги пра́влять <�Там, де Си́дір ко́зам ро́ги пра́вить> див. пра́вити³;
(3) Як си́дорову козу́, зі сл. бити, лупцювати, чихвостити і т. ін. – дуже сильно, нещадно.
[Митька:] І били ж мене батько за се, драли як сидорову козу!.. (М. Кропивницький);
Їдуть [дегустатори] звідси, їдуть звідти, ведеш їх у підвали, пригощаєш, а декотрий ще й каністру підмостить – наточи й додому! А тоді на всіх активах ще тебе ж і чихвостять як сидорову козу (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)