коза

КОЗА́, и́, ж.

1. Невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, м'ясо і т. ін.; самиця козла (у 1, 2 знач.).

– Учора з кумом ходили на полювання. – Щось вбили? – Аякже! Козу! – Та хіба ж у нашому лісі водяться дикі кози? (народний жарт);

Паслась Коза з козятком коло хати (Т. Шевченко);

На аркан ловили козаки ворога, коней, а коли траплялося, то й дику козу, сугака (А. Чайковський);

До куща прив'язана коза з куцим хвостом і сумними, пукатими очима (В. Винниченко);

По схилах гір розсипалися отари кіз та овець (О. Гончар);

* У порівн. – Я тебе всього двічі чи тричі бачив на полі, де ти стрибала, як коза... (Панас Мирний).

2. перен., розм. Про жваву, рухливу дівчину.

– Не знаєш, .. чия ота фата [дівчина]? – й показав на Гашіцу. – Котра? Ота коза дика в білій спідниці? (М. Коцюбинський);

Дзвонар сміхотливим поглядом провів дівчину і захоплено подумав: “Коза. Росте ж на чиюсь голову” (М. Стельмах);

– Цікава коза, – думав Артур Пепа про дівчину з пивом. – Не змигнула й оком (Ю. Андрухович).

3. розм. Те саме, що воли́нка 1.

Грають [пастухи] .. на своїх інструментах: козі і дерев'яній дудці (М. Коцюбинський);

Грають [пастухи] стару, як християнство, пастораль .. на своїх старовинних інструментах — козі і дерев'яних дудах (Л. Смілянський);

Гуня з цікавістю приглядався до дідової музики, то була злуплена з кози і вивернута шкура – дуда, волинка, “коза” – як її називали на Україні (В. Чемерис);

Серед інструментів, що їх уживають гуцули, є дуже цікаві: флояра та денцівка, зроблені на зразок сопілки, трембіта, коза (з навч. літ.).

4. розм., заст. В'язниця.

Чоловіка та старшого сина за крадіж у козу посаджено (Ганна Барвінок).

Води́ти козу́ див. води́ти;

Ше́вська ла́па (коза́) див. ла́па.

◇ (1) [Всі] ко́зи в зо́лоті кому – комусь здається хто-, що-небудь кращим, ніж є насправді.

П'яному і кози в золоті (прислів'я);

– У вас, Іване Максимовичу, завжди всі кози в золоті (Н. Околітенко);

Встига́ти (поспіва́ти) / всти́гнути (поспі́ти) з ко́зами на торг див. устига́ти;

(2) І ко́зи си́ті, і сі́но ці́ле – ніхто не зазнав збитків, шкоди.

Його натура була слаба: він хотів, як кажуть, щоб упасти і не забитися; щоб і кози були ситі, і сіно ціле (Панас Мирний);

Нагада́ти козі́ смерть див. нага́дувати;

На коні́ (на козі́) не під'ї́деш див. під'їжджа́ти;

Не на тій козі́ під'їжджа́ти / під'ї́хати див. під'їжджа́ти;

Показа́ти, де ко́зам ро́ги пра́влять див. пока́зувати;

Су́нутися зі свої́ми ко́зами на торг див. су́нутися;

[Там (туди́),] де ко́зам ро́ги пра́влять <�Там, де Си́дір ко́зам ро́ги пра́вить> див. пра́вити³;

(3) Як си́дорову козу́, зі сл. бити, лупцювати, чихвостити і т. ін. – дуже сильно, нещадно.

[Митька:] І били ж мене батько за се, драли як сидорову козу!.. (М. Кропивницький);

Їдуть [дегустатори] звідси, їдуть звідти, ведеш їх у підвали, пригощаєш, а декотрий ще й каністру підмостить – наточи й додому! А тоді на всіх активах ще тебе ж і чихвостять як сидорову козу (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

коза

Значення в інших словниках