коза

(італ.)

Житловий будинок заможних верств населення у середньовічному італійському місті (порівн. каса).

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коза — -и, ж. 1》 Невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, м'ясо тощо; самиця козла (у 1, 2 знач.). 2》 перен., розм. Про жваву, рухливу дівчину. 3》 Пневматичний музичний інструмент, подібний до волинки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. коза — коза́ іменник жіночого роду, істота * Але: дві, три, чотири кози́ Орфографічний словник української мови
  3. коза — И, ж. Причіплива, занудлива дівчина. Заєць, такий, у кривду і бакланить: «Додому пусти, чи що, коза, блін!» А лисиця либу відшарила до маківки і тягне: «Ти чьо, лох вухастий, женеш?» (Інтернет). Цікава коза, — думав Артур Пепа про дівчину з пивом (Ю. Андрухович). Словник сучасного українського сленгу
  4. коза — Бути козі і на торзі. Прийде час, що й ти зазнаєш лиха. І коза верещить, як мороз тріщить. Коза чутливіша на мороз, як вівця, тому проситься до теплого місця. Коза і від квасу дістане окрасу. Не переберає в їді. їсть щобудь. Приповідки або українсько-народня філософія
  5. коза — Народний духовий язичковий музичний інструмент; аерофон; повітря із шкіряного міха заштовхується у 2 пискалки: мелодійна (бас) і т.зв. перебирки для виконання мелодії; відміною к. є бегпайн, гайда, дуди, дудульзак, волинка, сарнай, чимпій, шувир; дуже популярна в Шотландії. Універсальний словник-енциклопедія
  6. коза — Український та польський пневматичний музичний інструмент, подібний до волинки. Словник-довідник музичних термінів
  7. коза — (дика) сайгак Словник чужослів Павло Штепа
  8. коза — Коза, -зи ж. 1) Коза, Capra. На похиле дерево і кози скачуть. Ном. № 4075. пішов туди, де козам роги правлять. Пошелъ въ Сибирь. кози в золоті показувати. Прельщать обманчивыми обѣщаніями. Словник української мови Грінченка
  9. коза — ВОЛИ́НКА (народний духовий музичний інструмент, зроблений з козячої або овечої шкури і двох-трьох трубок), ДУДА́, КОЗА́, КОЗИ́ЦЯ розм., БАРА́Н діал., МІХ діал. Словник синонімів української мови
  10. коза — КОЗА́, и́, ж. 1. Невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, м’ясо тощо; самиця козла (у 1, 2 знач.). Паслась Коза з козятком коло хати (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  11. коза — див. в'язниця; палиця Словник синонімів Вусика
  12. коза — 1 (-и) ж.; мол.; жарт.-ірон. Дівчина, жінка. БСРЖ, 267; ПСУМС, 35; ЯБМ, 1, 444. // Весела дівчина. Словник жарґонної лексики української мови
  13. коза — КОЗА́, и́, ж. 1. Невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, м'ясо і т. ін.; самиця козла (у 1, 2 знач.). – Учора з кумом ходили на полювання. – Щось вбили? – Аякже! Козу! – Та хіба ж у нашому лісі водяться дикі кози?... Словник української мови у 20 томах
  14. коза — ко́за вул. в'язниця (ст)|| = буцигарня коза́ 1. коза ◊ би́ти як Си́дорову ко́зу́ ірон. нещадно лупцювати (м, ср, ст)|| = бити як в бубен ◊ води́ти козу́ ходити товариством від одного місця до іншого... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  15. коза — всти́гнути (поспі́ти) з ко́зами на торг. Нема причини, потреби поспішати. — Та годі вже з вашими качанами... Тут їсти хочеться...— нетерпляче озвався Макар..— Встигнеш ще з козами на торг. Тобі аби їсти (С. Фразеологічний словник української мови
  16. коза — Коза́, кози́, козі́; ко́зи, кіз Правописний словник Голоскевича (1929 р.)