кокон
КО́КОН, а, ч.
1. Захисна щільна оболонка з тонких волокон, якою обкутує себе гусениця, переходячи в стадію лялечки.
Лише .. двом із них пощастило побачити на власні очі черв'яка, котрий пожирає листя шовковиці й пряде кокон, що стає згодом шовком-сирцем (Д. Міщенко);
Деякі личинки перед перетворенням на лялечку обсновують себе коконами й у них заляльковуються (з наук. літ.);
Окрім комах (метеликів, деяких мурашок, жуків), кокони плетуть також павуки (з навч. літ.);
* Образно. Огорне тишею, обпеленає снігом, до нитки сивої прив'яже – хилитайсь. Допоки кокона дощу ласкавий ніготь не доторкнеться лагідно до нас (П. Мовчан);
* У порівн. – Я обожнювала цю гру – загортатись у фіранки й спостерігати за тим, що відбувається у кімнаті. Здавалося, що я ніби в коконі і мене ніхто не бачить... (І. Роздобудько).
2. Захисна оболонка ззовні кого-, чого-небудь.
Бинт лягав нерівно і рідко .. Врешті рука моя стала нагадувати величезну поруділу балабуху, потворний кокон з кінчиками непорушних, посинілих пальців (А. Дімаров);
Ночі холодніші. Тіло ніби ціпеніє, зменшується, хочеться згорнутися в кокон і спати, спати (А. Дністровий).
Словник української мови (СУМ-20)