колба
КО́ЛБА, и, ж.
1. Куляста або конічна перев. скляна чи кварцова посудина з круглим або плоским дном і видовженою шийкою, признач. для застосування у лабораторній практиці.
Куточок лабораторії. Гармаш коло стола з мікроскопом та з колбами (І. Микитенко);
То була сферична колба з цілою мережею трубок і кабелів. Всередині тієї посудини заграли фонтанчики різнобарвних рідин (О. Бердник);
У просторому кабінеті чаклуна всюди, де лиш оком не кинеш, – мензурки, колби, пробірки, слоїки, пуделочка, мішечки з зіллям (Ю. Винничук);
Відомо, що експланти більшості видів рослин краще ростуть у колбах на 250 мл (з наук. літ.);
Водонасиченість зразків порід у лабораторних умовах визначають на апараті, який складається з металевої колби місткістю 500 см³ (з навч. літ.).
2. Деталь, перев. скляна, термоса, телевізора і т. ін.
Двостінна колба, між стінками якої викачане повітря (вакуум має найвищу термоізоляційну здатність), є основною складовою термоса (з навч. літ.);
Колба для кавоварки;
Колба кінескопа.
Словник української мови (СУМ-20)