колективний
КОЛЕКТИ́ВНИЙ, а, е.
Прикм. до колекти́в; спільний.
Будучи основою мислення, мова служить засобом пізнання, акумуляції знань і колективного досвіду (В. Русанівський);
// Який належить колективу.
[Пасічний (розгортає план):] Яка краса! План колективної землі. Велике поле честі й слави (О. Довженко);
Пам'ятаю лише: замість індивідуальних господарств почали формувати колективні (О. Бердник);
У первісному суспільстві панувала колективна власність. Результати праці кожного належали не йому, а колективу. Тому і вважається, що засоби виробництва знаходилися в колективній власності (з наук. літ.);
// Який здійснює колектив.
Слухаючи майора, хлопці потай під столом потискують один одному руки, дають напівпошепки колективну клятву, що житимуть правильно (О. Гончар);
Керівна структура ОУН змінилася: одноосібне керівництво було замінене колективним (з навч. літ.);
// Власт. колективу, який ґрунтується на спільності праці, інтересів та на принципах колективізму.
Музикантська команда комуни, безперечно, вела перед у розумінні виявлення перших ознак колективної солідарності (І. Микитенко);
Колективний характер народної художньої творчості дає можливість просіювати нові форми через “сито” естетичного досвіду багатьох поколінь, із відкиданням всього невдалого, несуттєвого, невиразного, і відточувати, вдосконалювати кожний відібраний елемент художньої форми, образну структуру, прийом тощо (з наук. літ.);
// Признач. для колективу.
Мені треба було запам'ятати цей день назавжди, але “Наддніпрянська правда”, яку я перечитав од заголовка до підпису редактора .., не помогла мені, бо, чесно виконуючи заповідану й декретовану їй роль колективного організатора й агітатора, не могла дбати ще й про чиїсь там почуття (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)