коливо
КО́ЛИВО, а, с., рел.-церк.
Українська ритуальна страва, яку подають першою на поминальному обіді після похорон – каша з пшениці, рису і т. ін. із солодкою (перев. медовою) підливою; поминальна кутя.
Царство небесне, пером земля!.. (примовляють, як їдять коливо) (Номис);
От тільки коржиків та колива з ситою На поминках душа .. лизне! (П. Гулак-Артемовський);
На вікні стояло коливо – кутя і підсолоджена вода для Олофірової душі (О. Донченко);
– А як того чоловіка хоронили, і я співала .. Таке солодке коливо давали (В. Дрозд);
Коливо – грецьке слово, перекладається як “кутя”, або “варена пшениця з медом”: пшениця означає, що тіло померлого колись воскресне, подібно як зернятко пшениці, посіяне в землю, на якийсь час наче завмирає, а відтак сходить і плід приносить; солодкість меду є символом вічної радості і щастя в небі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)