коляка

КОЛЯ́КА, и, ж.

Збільш. до кіло́к 1.

Зінько скочив наперед і встиг ухопиться за коляку, що здоровий чоловік уже піднімав удруге. Вирвав коляку і відстрибнув набік (Б. Грінченко);

Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі і з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка (М. Коцюбинський);

Дід Гаврило забив над глинищем осикову коляку (П. Панч);

Незабаром почувся шум, тріск і він повернувся назад з колякою в руці, від якої пахло живицею (Григір Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. коляка — коля́ка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. коляка — див. палиця  Словник синонімів Вусика
3. коляка — -и, ж. Збільш. до кілок 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. коляка — КОЛЯ́КА, и, ж. Збільш. до кіло́к 1. Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі і з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка (Коцюб., І, 1955, 337); Дід Гаврило забив над глинищем осикову коляку (Панч, Гомон.  Словник української мови в 11 томах
5. коляка — Коля́ка, -ки ж. = кіл. У иншого сокира за поясом, у того коса на плечі, а другий притяг із колякою. К. ЧР. 258.  Словник української мови Грінченка