коляка
КОЛЯ́КА, и, ж. Збільш. до кіло́к 1.
Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі і з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка (Коцюб., І, 1955, 337);
Дід Гаврило забив над глинищем осикову коляку (Панч, Гомон. Україна, 1954, 75).
◊ Хоч коля́ку на голові́ теши́ — те саме, що Хоч кіло́к на голові́ теши́ ( див. кіло́к).
— Що тобі, сто разів казати? Хоч ти йому коляку на голові теши, а він усе — дай та дай! (Гр., І, 1963, 251).
Словник української мови (СУМ-11)