коляка
КОЛЯ́КА, и, ж. Збільш. до кіло́к 1.
Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі і з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка (Коцюб., І, 1955, 337);
Дід Гаврило забив над глинищем осикову коляку (Панч, Гомон. Україна, 1954, 75).
◊ Хоч коля́ку на голові́ теши́ — те саме, що Хоч кіло́к на голові́ теши́ ( див. кіло́к).
— Що тобі, сто разів казати? Хоч ти йому коляку на голові теши, а він усе — дай та дай! (Гр., І, 1963, 251).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- коляка — коля́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- коляка — див. палиця Словник синонімів Вусика
- коляка — -и, ж. Збільш. до кілок 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- коляка — КОЛЯ́КА, и, ж. Збільш. до кіло́к 1. Зінько скочив наперед і встиг ухопиться за коляку, що здоровий чоловік уже піднімав удруге. Вирвав коляку і відстрибнув набік (Б. Словник української мови у 20 томах
- коляка — Коля́ка, -ки ж. = кіл. У иншого сокира за поясом, у того коса на плечі, а другий притяг із колякою. К. ЧР. 258. Словник української мови Грінченка