командувати
КОМА́НДУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Говорити слова команди (у 1 знач.).
– Починати! – командує Тихович (М. Коцюбинський);
Познімають кресані мужчини, моляться. І потім найстаріший командує: .. – Рушаймо! (Г. Хоткевич);
Тим часом головний лікар Сара Борисівна командувала: – Медсестру з шприцом і камфорою! Лікпома зі спиртом! Два укривала й ноші! (Б. Антоненко-Давидович).
2. чим. Бути командиром чого-небудь.
Ще не наблизившись до загадкового автомобіля, офіцер, який командував загоном вершників, вигукнув короткий наказ (В. Владко);
Ротою тепер командував гвардії старший лейтенант Кармазин (О. Гончар);
Військом знову командують Потоцький і Калиновський (Р. Іваничук);
Іван-Владислав, який командував у Самуїла полком, пообіцяв своїм людям тиждень вільного грабунку в Одрині (П. Загребельний);
// також ким, розм. над ким. Спрямовувати рух, дію когось, чогось; керувати.
Бурунда командував над стрільцями (І. Франко);
Капітан дивився в бінокль і командував керманичами та машиністами (Ю. Яновський);
Генерал, що командував проривом, загинув разом з усім своїм штабом в селі Хильчицях (І. Багряний).
3. ким, чим, над ким – чим і без дод., перен., розм. Порядкувати, наказувати, розпоряджатися.
Баба-повитуха .. командувала молодицями, неначе генерал москалями (І. Нечуй-Левицький);
[Прапорщик:] Ану, ви! На цьому параді [зустрічі міністра] я командую (О. Корнійчук);
– Хто ти така? Хто тебе прислав сюди командувати нами, вказувати нам? (А. Шиян);
– Заходьте. Без фокусів. Ми тут самі фокусники, – той, хто командував, ступив крок уперед (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)