кониченько
КОНИЧЕ́НЬКО, а, ч., нар.-поет.
Пестл. до кінь 1.
Ой пущу я кониченька в саду, А сам піду к отцю на пораду (з народної пісні);
[Павло:] Осідлаю кониченька, Коня вороного, Нехай несе чистим полем Мене молодого (М. Кропивницький);
– Я не пущу тебе! – сказала вона і взяла повід в свої руки. – Хай повертає кониченько у двір (В. Чемерис);
Заіржав над пересохлими криницями Кониченько в дикім полі за Стефаником... (П. Гірник);
Все жду, щоб хто кониченьком доскочив, тільки от коні всі підупали... (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)