коновал
КОНОВА́Л, а, ч.
1. заст. Людина без спеціальної ветеринарної освіти, яка займалася каструванням і лікуванням коней та інших тварин.
А вже який .. був коновал: і скотину лічив, і свиней, і болячки на людях вигоював (О. Стороженко);
[2-й чоловік:] Він тобі і знахар, і ворожбит, і коновал, і все на світі!.. (М. Кропивницький);
Одного разу лопнула на лузі корова Лебедцева. Обжерлась конюшини, здуло її й лопнула. Навіть коновал не встиг прибігти (У. Самчук);
Частіше за все мистецтво лікування свійських тварин традиційно передавалося з покоління в покоління або за традиціями учнівства: від коновала – його помічникам (з наук.-попул. літ.);
Походження слова “коновал” пов'язане з процедурою кастрування: для здійснення кастрації тварин, зокрема коней, їх треба було повалити на землю (із журн.).
2. перен., зневажл. Поганий лікар; неук у медицині.
– Оце вважаєте за грип? Ускладнення? Вам коновалом бути, а не лікарем! (О. Копиленко);
Їх [полонених поранених] розміщують, вірніше заштовхують абияк у найгірші госпіталі при різних монастирях, у яких більшість лікарів, вірніше коновалів, не дуже замислюються над діагнозами та лікуванням (О. Іваненко);
– До мене люди здалеку їдуть, щоб зцілитися, а ти підеш до якогось коновала (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)