коновка
КОНО́ВКА, КОНІ́ВКА, и, ж., заст.
1. Те саме, що відро́ 1.
Почав [пан] іти поруч зо мною, хоч я несла коновки в обох руках (І. Франко);
До рiки городом зiйшла молодиця .. – десь, видко, прала в садку, зачерпнула коновкою води (Р. Андріяшик);
Грядки хтось поливав недавньою порою. Коновка бо в траві стояла із водою (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
* У порівн. Надворі ллє дощ немов із коновки (О. Кобилянська).
2. Висока, здебільшого звужена вгорі кварта (у 2 знач.).
Зачепила [княгиня] рукавом срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (П. Куліш);
Випивали скілько мочі Аж до самої півночі... Мужики – то конівками, А баби – то все чарками (І. Манжура);
Дівчина .. внесла на таці куманці й карафки з горілками і ковані з срібла коновки (П. Панч);
* Образно. Світ нахилився й ллється із коновки (Е. Андієвська).
Словник української мови (СУМ-20)