констатування

КОНСТАТУВА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. констатува́ти; констатація.

Всі в нас кажуть, що зле жити у нашому світі, а як же воно має бути ліпше, коли всі задовольняються констатуванням того факту, і то тільки в приватних розмовах (Леся Українка);

Промовистим фактом, промовистим щодо констатування Квітчиного впливу вважає А. Шамрай саме панування жіночих тем у прозі 60-х рр. (М. Зеров);

Всякий закон, всякий трактат є тільки констатування й фіксація взаємовідношення сил двох контрагентів (В. Винниченко).

Значення в інших словниках

1. констатування — констатува́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. констатування — -я, с. Дія за знач. констатувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. констатування — Констатува́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. констатування — КОНСТАТУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. констатува́ти. Всі в нас кажуть, що зле жити у нашому світі, а як же воно має бути ліпше, коли всі задовольняються констатуванням того факту, і то тільки в приватних розмовах (Л. Укр., V, 1956, 67).  Словник української мови в 11 томах